Несправедливе розп’яття Ісуса приголомшило апостолів. Вони навіть захиталися у вірі й надії, але любов до Вчителя жевріла у їх серцях безнастанно. Ця любов зібрала їх разом у тій світлиці, де відбулася Остання Вечеря, хоча й були занепокоєні, пригноблені, стривожені.
Несподівано перед ними з’явився Той, кого вони не чекали. Ніхто не стукав у двері, не просив дозволу ввійти, не було чути кроків. Учні здивувалися, не розуміючи, що це все означає. Тоді почули голос, який міг бути тільки голосом Вчителя: «Мир вам!» Побачивши воскреслого Господа, учні вибухають радістю. Тепер їх серця пломеніють вірою — це справді Божий Син, Спаситель світу.
Нарешті проминули непевність і сумніви. Переможець смерті стоїть перед ними, проголошує їм мир, наповнює їх миром, якого вже ніхто і ніщо не відбере. Підкреслює, що цього миру учням найбільше потрібно. Миру — у стривоженій душі, миру — у розбурханих почуттях для великодушного сприйняття світу. «Мир вам приношу, щоб ви мали впевнену віру, щоб вас не руйнували злі думки і злобні почуття. Моє воскресіння стане і вашим, і всіх людей доброї волі».
Ті ж апостоли, які на чолі з Петром боязливо втекли від свого Вчителя у Гетсиманському саду, стали після воскресіння безстрашними і непереможними. Стоячи перед ізраїльським судом, який забороняв їм проголошувати Євангеліє, Добру Новину, вони мають відвагу заявляти: «Нам треба більше слухати Бога, ніж вас!»
Апостол Петро, що тричі відрікся Ісуса Христа, після воскресіння не вагається проповідувати Месію — Божого Сина. Перша його промова стає урочистою прокламацією християнства, і того дня учнями стають близько трьох тисяч людей. Разом із вірою апостоли вливають до людських сердець Божий мир і очищають їх ділами милосердя. І того миру вже не може знищити у християнських серцях жодна сила. Не зможуть вигризти гострими іклами на гладіаторських аренах леви і тигри. Не порушать рівноваги цього миру хвилі швидкоплинного Тібру. Не випалить його вогонь катів імператора Нерона. На цій міцній вірі і чистоті сумління й далі народжується в людських серцях чудесний плід Ісусового миру, якого усі так прагнемо, спрагу якого так відчуваємо — і ми, і цілий світ.
Через відсутність миру агонізуємо в круговерті протиріч і носимо в собі протистояння світу духа і світу матерії. У нашій душі вічність і час безперестанно борються. І тільки покірна віра гармонізує це протиріччя. Віра у факт, з якого б’є світло, ясніше від сонця. Віра у воскресіння Ісуса Христа. Бог промовляє до світу могутніми історичними подіями. Воскреслий Христос є між нами, сумуючими, у ледь жевріючій любові. У славі пломеніючих ран, як тоді, перед апостолами, пропонує всім нам відродження: «Мир вам!»
Директор колегіуму отець Іриней Гумен, ЧСВВ
Пожертва
Газета
