Пропонуємо Вашій увазі цікаву й актуальну статтю, автором якої є о. Теодор Дутчак ЧСВВ.

ПЕДАГОГ – ДЖЕРЕЛО І РУШІЙНА СИЛА РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ

Вступ. Особистість педагога була і залишається одним з найважливіших елементів в процесі формування особистості і навчання підростаючого покоління. Сучасна українська школа знаходиться зараз в непростих умовах. Інтенсивний розвиток технічних засобів навчання, велика кількість навчальних посібників, збільшення кількості дітей, для яких українська мова не є рідною, ставлять перед школою, а значить і перед педагогом завдання. Ефективне і грамотне їх рішення є вкрай важливим і необхідним, оскільки від цього буде залежати успішність майбутніх випускників у дорослому житті, а значить і нашої держави в цілому.

Виклад основного матеріалу. У процесі розвитку особистості значиму роль відіграють уважні, доброзичливі і зацікавлені відносини педагога і учня. Самі собою такі відносини не виникають. Їх треба будувати, тобто прикладати усвідомлені зусилля до того, щоб ці відносини розвивалися в потрібному напрямку. І хоча будь-які взаємини двосторонні, але від педагога в даному випадку залежить і, відповідно, потрібно набагато більше зусиль, ніж від учня.

Педагог – це людина, яка не тільки опанувала теорією педагогіки, він ще й практик, який повинен вміти пізнавати і відчувати духовний світ дитини, розуміти в кожній дитині «особисте» [9, с. 24-25]. Спілкування учня з педагогами є самостійним, досить значущим чинником, що впливає на розвиток його особистості, може сприяти посиленню «Я» учня, якщо це сприятиме його самоствердженню в очах однолітків. Це відбувається, якщо педагог проявляє повагу до почуттів і думок учня, не допускає ситуацій образи, насмішок. В іншому випадку спілкування може змусити його компенсувати почуття приниженості через агресивні дії щодо однолітків.

Якими ж психологічними якостями і здібностями повинен володіти педагог для успішної взаємодії і спілкування з учнями? Ось деякі цитати з висловлювань відомих вчених-педагогів, письменників, літературних критиків [2]:

– «Виховує все: люди, речі, явища, але перш за все і найдовше – люди. З них на першому місці – батьки і педагоги» (А. С. Макаренко).

– «Педагог повинен сам володіти розумом, великим самовладанням, добротою, високими моральними кругозором» (М. П. Драгоманова). 

– «Вчаться у тих, кого люблять» (І. Гете). 

Зеєр Е. Ф. дає такі особистісні якості, структура яких, на його думку, і становить власне педагогічні здібності [3, c. 111-112]:

– здатність робити навчальний матеріал доступним; 

– творчість в роботі; 

– педагогічно-вольовий вплив на учнів; 

– здатність організувати колектив учнів; 

– інтерес і любов до дітей; 

– змістовність і яскравість мови, її образність і переконливість; 

– педагогічний такт; 

– здатність зв'язати навчальний предмет з життям; 

– спостережливість; 

– педагогічна вимогливість.

Тільки педагог «веде дитину по життю»: навчає, виховує, направляє духовний і тілесний розвиток. Тільки педагог розвиває дитину, як особистість.

Особистість – це цілісність соціальних властивостей людини, продукт суспільного розвитку та включення індивіда в систему соціальних відносин за допомогою активної діяльності і спілкування.

Адже розвиток особистості – це процес входження в нове соціальне середовище та інтеграція з ним. Для учнів таким середовищем є навчальний клас, в якому вони зайняті спільною діяльністю, яка веде до становлення нових колективних відносин, виникнення суспільної спрямованості особистості, що виражається в прагненні до спілкування з однолітками, на фоні провідної в цьому віці діяльності – навчання.

Роль педагога істотно змінюється в частині розуміння сенсу процесу навчання і виховання. Тепер необхідно вибудовувати процес навчання не тільки як процес засвоєння системи знань, умінь і компетенцій, але і як процес розвитку особистості. У сучасній школі вчитель більше не лектор, що повторює одне і те ж з року в рік, а наставник. Цілеспрямованість, громадянськість, компетентність, педагогічна творчість, щирий інтерес як і раніше основи успіху педагога [7].

Учитель в процесі своєї професійної діяльності надає всебічний вплив на особистість учня. Вплив відбувається не тільки в рамках освітнього процесу і освоєння нових знань. Сам вчитель і його особистість стають для учнів моделлю поведінки. Саме тому можна говорити про те, що метою вчителя у процесі роботи з одного боку є реалізація загальної освіти, а з іншого – це формування і розвиток гармонійної особистості учня. Педагог, передаючи свої знання або навчаючи дітей опановувати ними самостійно, одночасно з цим своєю особистістю впливає на учнів, що сидять в класі.

Педагогу у процесі спільної діяльності з учнем важливо усвідомлювати особливості розвитку дитини, позитивно ставиться до особистості учня, спрямовувати свої сили на реалізацію потенціалу, закладеного в учня і віддавати собі звіт в тій мірі відповідальності, яка покладається на педагога в ході взаємодії з дітьми [6].

Відомо, що спілкування зі старшими для дитини служить єдино можливим способом осягнути і «засвоїти» отримані іншими людьми знання. Саме цьому соціальному спадкуванню і зобов'язані еволюція людини, зміна загальної структури і поява нових форм і видів її поведінки, формування нових структур відображення дійсності. У цьому специфіка психічних функцій людини, специфіка її розвитку. Причому засвоєння соціального досвіду тісно пов'язане з особистим досвідом учня, його власною активністю.

Іншим фактором впливу позиції педагога на розвиток особистості учня є залучення останнього до діяльності, яка удосконалює навколишнє середовище дитини. Якщо до такої діяльності дитина не буде залучена, то і розвитку в позитивному сенсі цього слова не буде. Визнання діяльності особистості провідним фактором її розвитку ставить питання про цілеспрямовану активність, саморозвиток особистості, тобто безперервну роботу над самим собою, над власним духовним зростанням. Особистість з об'єкта розвитку повинна перейти в статус суб'єкта. Вирішуючи ту чи іншу педагогічну задачу, педагог спонукає учнів до певної діяльності або запобігає небажані дії. 

Для того, щоб учні почали проявляти власну активність, цей вплив має бути ними усвідомлений, перетворитися у внутрішній побудник, в мотив діяльності. На певній стадії розвитку особистості, її інтелектуальних здібностей і суспільної самосвідомості людина починає розуміти не тільки зовнішні для неї цілі, а також цілі свого власного розвитку. Людина починає ставитися до самого себе як до суб'єкта розвитку. З виникненням цього нового, вельми своєрідного в розвитку особистості фактора людина сама стає педагогом, тобто педагогом у повному розумінні цього слова.

Не менш значущим фактором впливу позиції педагога на розвиток особистості учня – надання допомоги останньому в різноманітних видах його діяльності.

Учень не може бути щасливим, якщо йому нудно і погано, якщо він не відчуває себе досить здатним, що б опанувати навчальний предмет. Зробити дитину щасливою – значить, перш за все, допомогти їй вчитися, організовувати взаємодію з однолітками, створювати для учня ситуацію успіху.

Слово педагога знаходить відгук в серцях учнів і стає їх особистим надбанням лише тоді, коли мудрість педагога приваблює, одухотворяє учнів цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів. Діти дуже добре відчувають фальш слів, якщо вони не відповідають моральному переконанню педагога. Вони нехтують тим, хто намагається видати темне за світле, прикрити похмуре світлими словами [8].

Особистість педагога і учня знаходяться в постійній взаємодії. Педагог формує, розвиває і виховує своїх учнів, стаючи для них, то дбайливим, чуйним і розуміючим дорослим, то висококласним фахівцем в певній галузі знань [4].

Однак реальність більш сувора і вчитель не завжди добрий і уважний, фахівці в результаті досліджень встановили, що 8 учнів з 100 бояться своїх педагогів [5]

Грубий окрик, публічні заяви перед класом про нездатність дитини засвоїти навчальний матеріал або відверте залякування поганими поточними та підсумковими оцінками, несправедливе або надмірне покарання здатні серйозно травмувати психіку дітей, надзвичайно уразливі в такій ситуації учні молодшої школи [1].

Саме тому працювати педагогом може тільки високоморальна людина, яка вміє контролювати і управляти своїм психоемоційним станом, здатна в ряді випадків стати для дитини орієнтиром в самостійному майбутньому, дорослому житті. Учні, особливо початкової школи, сідаючи вперше за парту, бачать перед собою в певному сенсі ідеальний образ вчителя, доброго, знаючого, справедливого і уважного. Однак педагог в першу чергу людина, зі своїми достоїнствами і недоліками, сімейними і професійними проблемами. Саме тому важливо щоб педагог відчував себе комфортно, був упевнений в завтрашньому дні, був психологічно благополучний. Тому що від цього залежатиме, якою стане дитина, коли виросте доброю чи злою, відповідальною чи нехлюєм, чуйною чи жорстокосердою.

Покладаючи велику відповідальність на педагога, за виховання підростаючого покоління, при цьому потрібно пам'ятати про колосальний вплив батьківської сім'ї на особистість дитини. Адже саме сім'я є першоджерелом людських цінностей, де на прикладі своїх батьків дитина бачить у повсякденному житті прояв чеснот або вад, любові або ненависті, а значить і засвоює їх, демонструючи потім у вчинках або ж декларуючи у висловлюваннях. І на жаль, буває так, що в самій сім'ї, батьками дитини знецінюється не тільки сама праця педагога, але і принижується його особистість. Деякі педагоги вказують на факти зневажливого, а часом відверто зневажливого до них ставлення з боку учнів, переживаючи при цьому сильні негативні емоції [10].

Таке ставлення неприпустимо, держава зобов'язана докладати всі зусилля і використовувати різні інструменти для формування у свідомості батьків поваги і шанобливого ставлення до педагога. Підвищуючи престиж професії педагога серед населення, демонструючи важливість даного роду діяльності для суспільства в цілому.

Говорячи про роль вчителя не можна не сказати про те, що педагогічна діяльність здійснюється в освітньому закладі, у колективі, а значить сам педагог виступає частиною великої шкільної родини на чолі з директором. Відносини між вчителями в процесі роботи, на перервах та в позаурочний час, є тією призмою, через яку заломлюється або залишається незмінним погляд учня на свого вчителя. Шанобливе ставлення між колегами, готовність надати допомогу і підтримку, демонструє учням не просто відносини між людьми, але саму модель взаємодії двох колег по роботі, то як будується робоча комунікація в організації.

Важко переоцінити роль особистості шкільного вчителя в процесі формування і розвитку особистості учня. Учні виростають і назавжди покидають стіни рідної школи. Їдуть в інші міста будувати кар'єру, створюють сім'ї і дуже важливо, щоб навіть через багато років, коли вже дорослий чоловік або жінка, зустрівши на вулиці свого вчителя, будучи може бути фінансово успішніше, сильніше фізично або маючи кращу освіту, хай би навіть і ступінь доктора наук, завжди відчували, що перед ними їхній педагог. Той, хто нарівні з батьками дав розуміння суті добра і зла, допоміг усвідомити себе невід'ємною частиною свого народу і суспільства, прищепив якості справжньої людини і громадянина. Саме тому педагог незалежно від економічної обстановки або соціальних трансформацій повинен завжди залишатися педагогом. Кожну хвилин усвідомлюючи, що на нього дивиться дитина, яка зовсім скоро стане дорослою і зробить крок у нове життя і те, якою вона стане залежить багато в чому від особистості педагога.

Висновки. Розвиток особистості є ключовою проблемою педагогічної теорії і практики. Становлення особистості відбувається не раптом і не відразу. Це об'єктивний процес внутрішньої, послідовної, кількісної та якісної зміни в організмі і психіці людини, це процес її духовного становлення. На становлення особистості, крім фізичного розвитку впливає і фізіологічне: психологічне, духовне і соціальне. 

На процес розвитку особистості дитини, саме особистість педагога надає потужний виховний вплив. У зв'язку з цим педагог повинен володіти такими якостями, які і будуть складати психологічний портрет ідеального педагога, тобто він повинен вміти розбиратися у взаєминах людей, керувати собою, своїм психологічним станом; бути гуманним, щирим, добрим і чуйним, мати гарні вербальні здібності; повинен вміти відчувати нове і вміти розвивати інноваційне мислення в учнів проявляти інтерес до них і роботі з ними; вміти співпереживати і подумки ставити себе на місце іншої людини.

На розвиток особистості значиму роль надають уважні, доброзичливі і зацікавлені відносини педагога і учня. Важливу роль у взаємодії педагога і дитини відіграє спілкування, де відбувається не тільки збагачення змісту дитячої свідомості, але і обумовлюється структура свідомості. Іншим важливим компонентом є залучення дитини до діяльності в навколишньому середовищі. Не менш значущим фактором впливу позиції педагога на розвиток особистості учня є надання допомоги останньому в різноманітних видах його діяльності, в тому числі, у навчанні, у взаємодії з однолітками.

У житті чимало прикладів, коли учень, вже дорослий, продовжує підтримувати відносини зі шкільними вчителями і це спілкування приносить радість і задоволення обом сторонам. Компетентність у спілкуванні дозволяє поважати і приймати особистість учня таким, який він є, враховуючи всі особливості його віку. Компетентний у спілкуванні вчитель ніколи не дозволить собі постійну критику, приниження і висміювання недоліків свого учня. 

В роботі педагога для розвитку учня важлива також духовна спільність з учнями, яка пронизує і зміст матеріалу, і тон розмови, і час цієї розмови, і зовнішній вигляд і манери поведінки педагога і зумовлена цілісністю, красою його ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів.

 

Список використаних джерел

1. Бачериков Н.Е. Психология умственного труда учащейся молодежи / Н.Е. Бачериков, М.П. Воронцов, Э.И. Добромиль. Киев, 1988. 168 с.

2. Вареникова И.А. Личностные качества педагога, оказывающие влияние на формирования личности ученика, в современных условиях // Международный журнал гуманитарных и естественных наук. 2017. №8. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/lichnostnye-kachestva-pedagoga-okazyvayuschie-vliyanie-na-formirovaniya-lichnosti-uchenika-v-sovremennyh-usloviyah 

3. Зеер Э.Ф. Психология личностно ориентированного профессионального образования. – Екатеринбург, 2000. – 212 с.

4. Кононов А.Н. Личность педагога как доминирующий фактор развития личности ученика // Гуманитарные науки в XXI веке: Материалы XXXIII Международной научно-практической конференции (10.08.2016). – М.: Издательство «Спутник +», 2016. – С.40-42

5. Куликов А.М. Взаимосвязь здоровья и эффективности обучения старшеклассников / А.М. Куликов // Школа здоровья. № 2. 2001. – С. 10–15

6. Пазухина С.В. Эмпирическое исследование процесса формирования ценностного отношения к личности воспитанника у будущих учителей начальных классов // Вестник Московской государственной академии делового администрирования. № 1 (7). – 2011. – С. 113-122

7. Ребёнок и педагог. Формирование личности/ В. Мельникова URL: https://www.maam.ru/detskijsad/doklad-rebyonok-i-pedagog-formirovanie-lichnosti.html

8. Романовский А.Г, Бондаренко В.В., Пономарёв А.С. Основы педагогики высшей школы.- Харьков, 2005, с. 600

9. Сластенин В.А., Исаев И.Ф., Шиянов Е.Н. Педагогика. – 3-е изд., стереотип. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 576 с

10. Соколова Э.А. Особенности личности учителя и проблемы взаимодействия с учениками // Психологическое сопровождение образовательного процесса. – Учреждение образования «Республиканский институт профессионального образования» (Минск). Т. 1. № 3-1. 2013. – С. 296-303

о. Теодор Дутчак, психолог,
викладач психологічних дисциплін.

Публікацію можна переглянути за адресою: https://vseosvita.ua/library/pedagog-dzerelo-i-rusijna-sila-rozvitku-osobistosti-ucna-372753.html

Пожертва

Пожертва

Газета

Газета «Цвіт нації»

Державна служба якості освіти
JSN Solid template designed by JoomlaShine.com