«Ось що вам заповідаю, щоб ви любили один одного»
(Ів. 15, 16-17)
Ким є сьогодні для нас святий Йосафат? Чому впродовж чотирьохсот літ звертаємось до прикладів його доленосного шляху, перечитуємо сторінки життя, роздумуємо над його правдою?
За життя св. Йосафат виявив себе надзвичайно яскравою особистістю. У своїй особі він поєднував риси ченця-аскета, блискучого проповідника, письменника та енергійного адміністратора. Водночас він був сином своєї епохи, тому не міг бути вільним від її традицій та законів. Рішуче прямував до святості, долаючи з Господньою допомогою всі перешкоди на своєму життєвому шляху, і зростав ласкою в Бога та людей.
…Побожний та талановитий хлопець любив передусім молитву, бо в ній він мав можливість зближуватись зі своїм Творцем. Головною рисою його життя ставало розуміння святої Церкви, відчування її потреб та посвята церковним справам.
Час, в якому проживав Іван Кунцевич, був добою роздору і глибокого духовного занепаду. Молодий 20-ти літній юнак шукав правди серед розділених і розсварених між собою церков. Іван багато молився, просив про ласку Божого світла, шукав істинної правди. Пильно віддавався молитві, постам і роздумам над Словом Божим. Тісно поєднував працю з молитвою і своїм прикладом давав живе свідчення любові до Бога та ближніх. У глибокому відреченні від усього земного св. Йосафат готував себе до майбутньої місії, пам'ятаючи слова Христа: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, й усе, про що б ви тільки попросили в Отця в моє Ім'я, дав вам. Ось що вам заповідаю, щоб ви любили один одного» (Ів. 15, 16-17). Заклик Ісуса до єдності і любові, сумна дійсність роздору і ненависті глибоко лежали в його серці. В цьому наміренні він проводив багато часу на молитві у стіп Євхаристійного Христа, накладаючи на себе покути, і служив, в такий спосіб посвячуючи себе Ісусові в поширенні Божого Царства.
Протягом усього монашого, священичого і єпископського життя відзначався надзвичайною апостольською ревністю, покорою і ангельською чистотою. Допомагав бідним, піклувався про хворих, відвідував родини, єднав розсварених, своїми повчаннями і сповідями здобував душі для неба і в такий спосіб вказував дорогу до Христа. Відчуваючи, що ворог спланував його вбивство, Святий Йосафат свою останню ніч провів у молитві.
Подібно як Христос, як апостоли відважно прийняв мученицьку смерть. Йдучи за Христом, голосив правду Божу, а в кінці з великої любові до Бога і ближніх за святу єдність і навернення грішників віддав своє життя. Сьогодні він є взірцем молитви й любові до Бога і ближніх. Йдучи за прикладом св. Йосафата, керуючись живою вірою і любов'ю, кожен з нас повинен призадуматись: скільки в моєму серці є любові до Бога та людей.
Таємницею святості Йосафата була жива віра і любов, яка через щиру молитву була прикрашена плодами чеснот і добрих справ, а в кінці — вінком мучеництва. Спробуймо розважити над Даром Любові, який у нашому християнському житті займає основне місце в дорозі до неба.
Для кожної людини життя є одночасно і сценою, і дійсністю, і грою. Кожен день, хвилина для будь-кого із нас є нагодою до випробування: як ми любимо ближнього свого. Цією нагодою є наша зустріч і спілкування з людиною в заповненому автобусі, на сходах, у черзі, під час шкільної перерви, за столом у рефектарі, під час уроку… — всюди, де приходиться нам зустрічатись з людьми. Вияв нашої любові — це відповідь Богові. Господь питатиме не про свідоцтво про хрещення, не про науковий диплом, не про набуті матеріальні цінності, але про добрі справи, про все, що зробили з любові. Можна жити, трудитись, надбати багато чого, але любові не мати. А це означатиме, що у вічності ми нічого не отримаємо Любові ніщо не замінить, вона буде колись найважливішою перепусткою до неба. Але і тут, у житті, вона є стежинкою до людських сердець, завжди знаходить вихід з лабіринту. А коли здаватиметься, що все втрачене і безнадійне, має тоді людина ще один успішний засіб — жертву, терпіння і посвяту.
Сьогодні вдивляючись в образ Христа та в образ вірного «учня» Ісусового св. Йосафата, наповнім серця любов’ю до Бога і ближніх, використаймо її для будови власної долі, життя наших ближніх, щоб пізнавали всі, що ми — учні Христові!
Яремко М.Ф., вчитель світової літератури
Пожертва
Газета
