Якого кольору очі в нашого сина?

В одній родині стався трагікомічний випадок. Чоловік дивився недільну музичну передачу по телевізору, коли несподівано до кімнати зайшов його син і запитав: «Тату, ми з мамою йдемо до церкви, ходімо з нами».

«Ти ж знаєш, що я був у відрядженні і втомився, й до того через півгодини трансляція чемпіонату світу з боксу», — спокійно відповів тато.

Їх розмову почула дружина і, зайшовши до кімнати, звернулася до чоловіка: «Олеже, а якого кольору у нашого сина очі?»

Чоловік декілька секунд мовчав, а тоді пробелькотів: «Що ти хочеш цим сказати?»

Дружина відповіла, що просто хоче довідатися, чи знає чоловік, які очі у Сашка. Вимогливий погляд дружини ускладнював дану ситуацію.

Чоловік несподівано збагнув, що він не зможе відповісти на це просте питання. Дивився в ці очі щодня, щогодини, але не помітив, якого вони кольору. Хто або що може бути для батьків ближче, ніж дитина? Чи знаємо ми, що для наших дітей є найбільшим добром? Невже ми дивимося очима, але не бачимо?

Для Христа важливе значення має те, як ми ставимося до кожної людини, а особливо до найменшої. Наступний уривок зі Св. Письма відкриває нам уважність і ніжність Ісуса Христа до дітей. Євангеліє подає, як Небесний Батько піклується чистими, невинними душами, називає їх символом громадянства Божого Царства. Просить своїх учнів і батьків приводити дітей до Найвищого Добра. Мабуть, лише з Богом ми зможемо милуватися дивом очей кожної дитини.

Якого кольору очі в Ісуса?

І приносили до нього дітей, щоб доторкнувся їх, але учні забороняли їм. Бачивши те, Ісус виявив незадоволення і сказав їм: «Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже. Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, — не ввійде до нього.» І, обнявши їх, поклав на них руки і благословив їх. (Читання: Мр. 10, 13–16.)

Кожна матір у тогочасній Юдеї мріяла, щоб її дитину благословив відомий равин. Матері намагалися привести своїх дітей до такої людини, і тому не дивно, що вони бажали, щоб Ісус поклав на них руки і помолився. Адже матері знали, що ці руки можуть зробити. Вони бачили, як їх дотик вгамовував біль та зцілював, вони бачили, що ці руки повертали дар сліпцям, і тому хотіли, щоб ці ж руки доторкнулися до їхніх дітей.

Ось вони з нетерпінням чекають, коли галасливий натовп наблизиться до них...

Ісус ішов Єрусалимським шляхом, поруч з ним — його учні. Він охоче навчає, проповідує, об’єднує людей. Спаситель, як і кожного дня, серед людей, що були «немов вівці без пастуха».

Ті, хто привів дітей, не могли знати, ким є Ісус насправді, але ж якою притягальною і чарівною була краса в Його очах.

— Одну хвилинку, добродії, тільки одну хвилинку, — благала учнів одна з жінок.

— Дайте Учителю хоч трішки спокою, не заважайте Йому, — лунає відповідь.

Ісус чує цю розмову і шукає поглядом того, хто Його потребує. На Нього чекають діти, ті, для кого Він має особливе місце у своєму серці. Забуті голод та втома.

— Пустіть дітей, не забороняйте їм йти до мене (послужливості Ісуса немає меж). І далі до малечі: Я чекаю на вас.

Ісус обіймає кожного, благословить. На руках у нього маленька дівчинка: — Равине, твої очі набагато гарніші, ніж я собі уявляла.

Для Ісуса не могло бути незначних людей. Дехто міг би сказати: «Це ж діти, нехай тебе це не хвилює, є справи важливіші».

Він ніколи не був занадто втомленим, заклопотаним, щоб не віддати цілого себе кожному, хто його потребував. Спаситель є відкритий до найскромнішої людини. Дитяча невинність є мила Йому, але ж буває так, що в міру того, як ми дорослішаємо, ми віддаляємося від Бога замість того, щоб наближатися до Нього.

До кожної людини, як і до мене, Ісус звертається із наступним закликом: «Хто Царства Божого не прийме як дитина, не ввійде до нього».

Що ж так любить і шанує Ісус в дітях? На мій погляд, вони ще не звикли думати про високі посади, почесні місця, престиж. Дитина ще не відкрила абсолютний пріоритет свого «Я», не очікує зла від інших людей, довіряє навіть незнайомим. Кожен син чи донька до певного віку вважають, що їхній тато все знає, завжди правий.

Може, саме тому так приваблює Ісуса дитина — покірна і слухняна, довірлива і залежна — взірець ставлення християнина до Бога, Батька усіх та взірець стосунків між християнами.

Цей ідеал синівської невинності, дух дитинства немає нічого спільного із незрілістю або «дитячістю». Зі мною часто трапляється так, що я соромлюся виявляти побожність перед іншими людьми. А ще важче іноді буває витерпіти почуття залежності від інших, і навіть від Бога. Як прикро стає на душі, коли мені нагадують, і не раз, що я повинен зробити. Також пригадую страх від того, що мене, можливо, будуть критикувати чи не слухатися. Усі ці почуття підлеглості, сорому та й страху обмежують мене в розвитку моєї віри, ставлять переді мною «криве дзеркало». Бажання постійно бути незалежним та самолюбним виявляє цю незрілість або «дитячість» моєї поведінки. У таких випадках не можу і не хочу стримати те, що є неприємним для мене. Я зможу мудро пристосуватися до будь-якої ситуації або події, зможу реалізувати себе, позбуваючись такої незрілості, усвідомлюючи свою цілковиту залежність від Бога. Для Отця немає значення, які ми є, Він хоче лише, щоб ми кинулися в Його обійми, як олень, втікаючи від пожежі, кидається в холодну воду. Він приймає усіх: розумних і нерозумних, вродливих і потворних, освічених і неписьменних, щоб захистити своєю силою, щоб подати Своє необмежене знання, щоб простити Батьківською Любов’ю.

Молитва

Небесний Батьку і Друже всіх дітей!

Ти Той, Хто ніколи не спить, не заплющує очі, завжди бачить мене, Твою дитину, і пригортає до Своїх грудей. Я хотів би жити так, немов щойно народився. Як здивовано і захоплено можна дивитися довкола себе, відкривати диво троянди і красу рідного краєвиду. Позбав незрілості у моєму розумі та у моїх діях так, щоб я не перешкоджав дітям приходити до Тебе. Боже баченого і небаченого! Немає більших сліпих, ніж ті, хто не вміють, або не хочуть бачити. Навчи нас бути вірними дитинству, адже все є найпрекраснішим для того, хто дивиться із глибин осяйної душі і крізь чисті очі. Знаємо, щоб побачити колір твоїх очей, треба лише звести очі до неба.

о. Іриней Гумен, ЧСВВ, директор колегіуму

• о. Іриней Гумен ЧСВВ